Поки будуть писаночки

На світі писати –

Доти люд наш буде жити

Й край наш процвітати.

  Згідно з християнською легендою, історія писанкарства бере свій початок від дня, коли Христос був розіп′ятий за людські гріхи. Коли Господь ішов на Голгофу, то йому допоміг нести важкий хрест Симон Кириянин, перед цим залишивши на дорозі кошик з яйцями. Повернувшись назад, він побачив, що яйця стали різнокольоровими і з візерунками. Звідси і їх назва – великодні яйця.

  Кожна писанка – це ніби маленький світ. Тут і небо із зорями, і вода з рибами, і дерево життя з оленями й птахами, і засіяне поле, і трибанні церкви – усе це вималюване у певному порядку для того, аби підтримати лад та рівновагу у нашому світі.

  На сьогодні писанку вважають одним із найголовніших надбань української культури. У ній зашифровані елементи світу і природи, традиції минулого, магія національного світобачення.

 У давні часи кожна українська жінка вміла робити писанки. Навесні, коли все живе відроджується, українка сідала “оновлювати світ”. Для ритуалу вона готувала непочату воду, яку брала опівночі з семи джерел, непочатий вогонь, який напередодні запалював від сонця господар дому, нові горщики, нові полотняні серветки, бджолиний віск, свічку, натуральні фарби, які добували з рослин, розламану надвоє кісточку-вилку з півнячих грудок. Є згадки, що чоловікам та хлопчикам не можна було навіть заходити у кімнату, де пишуться писанки, тільки дівчатка могли допомагати писанкаркам. З плином часу ритуал дещо спростився – вода тепер використовується кип’ячена, а для розпису використовують писачок (спеціально виготовлена невелика металева воронка). Окрім цього, традиція залишилася незмінною.

 Цікаво, що перші знахідки розписаної шкарлупи на теренах України датуються IV століттям до нашої ери. Зважаючи на фізичні особливості шкаралупи яйця, цілі середньовічні писанки до наших днів не збереглися. Однак, завітавши до Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, можна побачити деякі витвори писанкарства, які походять зі сіл Острів (1882 р., Львівщина), Слобідка (1891 р., Поділля) та ін.

 Якщо проаналізувати орнаменти писанок, то їх умовно можна поділити на жіноче та чоловіче начала, тобто відповідно водяну та вогняну стихії. Для того, щоб зародилося життя, потрібна єдність жіночого та чоловічого, що і поєднується у писанці.

  Загалам у традиційних українських писанках дуже багато вогняних символів (сонце, вогонь, хрест, зорі). Це, напевно, пояснюється тим, що люди у давнину були сонцепоклонниками. Серед водяних символів часто зустрічаються крапки, що символізують дощ, та різної форми безконечники.

  Часто також на писанках зображали звірів: птахів, коней, оленів, баранів та риб. Це символічні тварини, які мають відношення до верхнього чи нижнього світів або ж є посередниками між ними. Птахи є ближчими до небес, тому їх зараховують до верхнього світу, риб – до нижнього, а коні та олені є посередниками, адже живуть на землі. Якщо дівчина хотіла подарувати писанку хлопцеві, то часто зображала дубове листя, щоб парубок був здоровим та міцним. Вовчі зуби означають силу. Якщо жінка дуже хотіла дитину, то на писанці зображала дерево, яке символізує народження та розвиток, часто це була сосна.

 Колір у писанці використовували не лише заради краси, він отримав своє символічне значення, походження якого не випадкове. Жовтий, золотистий, оранжевий кольори писанки впливають на людину подібно до сонячного проміння, дають радісний, світлий настрій. В писанці означають тепло, надію, небесні світила, врожай в господарстві. Червоний колір на писанках мабуть є найбагатозначнішим, він символізує добро, радість життя, для молодих - надію на щасливий шлюб. Саме червоне яйце є головним символом Воскресіння, жертовності і небесного вогню. Зелений колір означає весняне пробудження природи, надію на гарний врожай. Блакитний - небо, повітря, а також здоров'я. Бурий, коричневий - землю і її приховану життєдайну силу. Чорний колір - колір ночі, потойбіччя, всього невідомого і таємного. Цей колір також символізує нескінченність життя людини, продовження буття після смерті. Багатоколірна писанка є символом родинного щастя, миру, добробуту. Також, аби виразити свою повагу до тих, хто відійшов у інший світ спеціально на проводи писали темні писанки.

 До наших днів дійшли й цікаві згадки про використання писанок. До прикладу, шкарлупу писанки закопували у землю, щоб добре родило. Також писанкову шкарлупу спалювали та обкурювали худобу, щоб вона не хворіла. Дівчата клали писанки у воду, після чого вмивалися, щоб бути вродливими. У деяких регіонах було прийнято зберігати писанки під стріхою. Заходячи у домівку, під стелею можна було побачити так звану низку писанок, порахувавши їх, можна було дізнатися скільки років родина живе у цій хаті.

 Наразі, писанкарство в Україні не забувається, а, навпаки, набуває нових форм та вигляду. Щороку в українських містах відбуваються фестивалі писанок, де майстри діляться досвідом та проводять майстер-класи, а у центрі міста встановлюють кількаметрові розписані яйця.

 Традицію писанкарства продовжують й учні нашого училища. Під керуванням вихователя гуртожитку Нестерової Т.М. вони залюбки проводять час у Великодній майстерні, опановуючи прадавню традицію.

Додати коментар


Захисний код
Оновити